Коли Енциклопедія художнього металу в трьох томах побачить світ (а вона його побачить), то стане не тільки першим таким виданням в Україні, а й, можливо, у світі, оскільки до сьогодні нікому й на гадку не спадало охопити явище «художнього металу» і дотичних до нього галузей: каменерізне мистецтво, сакральний метал тощо – в одному енциклопедичному виданні. Деканові факультету історії та теорії мистецтв Львівської національної академії мистецтв, доктору мистецтвознавства Ростиславу Шмагалові така ідея сподобалася, і він не став відкладати її реалізацію в довгу шухляду. Тим паче, що вивченням художнього металу займається вже понад 20 років. Саме з цієї теми ми й почали нашу розмову з Ростиславом Шмагалом, хоча кілька місяців тому світ побачило інше вагоме дослідження цього працьовитого чоловіка «Енциклопедія художньої культури», в яку ввійшли 4000 джерел бібліографії, 300 фотодокументів та словник із 1000 мистецьких термінів. Але про це – згодом.
— Попри те, що займаєтеся художнім металом вже майже два
десятиліття, як виникла ідея підсумувати власні знання саме в
енциклопедичній формі? Адже така форма є не вельми вдячною і передбачає
чимало вимог.
— Це – правда. Але підсумковими знаннями у світі є саме енциклопедії, бо
свідчать про рівень тієї чи іншої сфери знань. З іншого боку – поява
такого видання не означає, що поставлено крапку. Приміром, енциклопедія
німецьких художників далі виходить новими томами вже більше ніж
століття. Так і тут, незважаючи на вихід моєї енциклопедії, зупинятися
не варто, але фундамент для розвитку має бути. Властиво, я взявся за цю
справу, бо вивчаю львівський художній метал у світовому контексті від
перших років мого викладання. Склалося так, що разом зі студентами та
викладачами впродовж цього часу зміг не раз побувати на провідних
світових симпозіумах художнього металу. До речі, зараз такі
симпозіуми модні. Лише в Україні задекларовано як традиційні понад
двадцять – і не лише на Заході держави, а й на Сході. Зокрема, багато
хто з львів’ян здивується, але до Європейської асоціації ковальських
міст (яку засновано ще в 70-х роках ХХ століття Альфредом Габерманом,
який для ковалів, як Папа Римський для католиків) з центром в Австрії
входить не Львів, а Донецьк та Івано-Франківськ.
— Тобто ми – поза кадром? Але чому? Адже традиції художнього
ковальства у Львові доволі міцні, та й фестиваль «Залізний лев» добре
себе зарекомендував. Що трапилося?
— Львів у цьому
контексті – окрема тема. Попри те, що ми взялися за відродження традицій
художнього ковальства одними з перших в Україні, організовуючи на
доповнення фестиваль «Залізний Лев», сьогодні особливими досягненнями, з
огляду на ковальський рух, похвалитися не можемо. Фестиваль за останні
два роки фактично не відбувається, хоча міська рада на своєму сайті цей
фестиваль донедавна рекламувала. Торік восени навіть трапився казус: на
фестиваль приїхали учасники з інших міст, зважаючи на інформацію на
сайті Львівської мерії. Але традиційні організатори фестивалю проводити
його насправді не планували. Причиною цього є мінімальне фінансування,
яке нібито мало би бути для міських проектів. Але оскільки воно відстає
від самого процесу на два, а то й на три роки, то організатори (які
завжди в такі події вкладають власні кошти), не дочекавшись бодай
часткової реальної фінансової підтримки, закрили захід. І, відповідно,
фестивалю сьогодні вже не існує. Можемо лише позаздрити
Івано-Франківську, чий щорічний фестиваль «Свято ковалів» є сьогодні,
напевно, найпотужнішим і найякіснішим в Україні. Та ще й місто отримує в
подарунок чудову садово-паркову ковану пластику, яка насправді є дуже
доброю пропагандою ковальського ремесла.
— Якщо взяти художній метал в цілому, то це тільки ковальство чи й інші напрями мистецтва?
—
Не лише ковальство, а й художнє зброярство, емальєрство, все, що має
стосунок до ігор толкієністів чи історичних реконструкцій тощо. Художній
метал у наших начальних закладах ніколи не був вузькопрофільним. Як
правило, студенти за 4 чи 6 років навчання засвоюють усі його напрями, а
потім вже вибирають для себе той, який їм більше до душі. І тому
сьогодні навчальні заклади в тому процесі дуже активні. Скажімо, наші
студенти вже з перших своїх вилазок на міжнародні ковальські зібрання
(кінець 1990-х років) поверталися додому з численними нагородами,
зокрема й з найвищими відзнаками.
— У чому особливість художнього металу ХХІ століття?
— У сьогоднішнє століття художній метал в’їхав на коні постмодерну з
усіма його наслідками. Наприклад, художники, які намагалися творити
ювелірний авангард, заперечували самі стереотипи художнього металу та
ювелірства як такого – тобто довговічність, коштовність матеріалу,
ергономічність. Починаючи ще з 1960-х років, вони використовували
нетрадиційні й недовговічні матеріали, заплавляючи в пластмасу пелюстки
квітів чи поєднуючи діаманти з кам’яним вугіллям. Отож усе, що шокувало,
вже відбулося. Тому постмодернізм приніс у ХХІ століття цілком іншу
еклектичну лінію, коли в одному творі поєднують несумісні стилістичні
моменти й одночасно філософсько-іронічне ставлення до світу. І в цьому
розмаїтому калейдоскопі дуже різних технік та спеціалізацій треба було
розумітися й підбити підсумки. Саме так і народилася «Енциклопедія
художнього металу», де перший том – це світовий художній метал,
починаючи від найдавніших культур, другий – український метал ХХ
століття і третій – каталог сучасних майстрів усіх галузей, що їх ми
назвали. Крім того, енциклопедію доповнить інтернет-сторінка, де кожен
із названих майстрів зможе розмістити будь-які матеріали про себе. А
після виходу видання у світ, я та мої однодумці зробимо її електронний
варіант на тому ж таки сайті. Переконаний: ця праця буде для користувача
дуже вагомою. Тим паче, що міститиме багато ілюстрацій. Оскільки
мистецтво не стільки розказує, скільки показує.
— Дві
енциклопедії – одна з яких вийшла, а інша – на шляху до читача – за
півроку. Як Ви «докотилися» до такого «енциклопедичного» життя?
—
Чесно кажучи, наукового мазохізму не було. Все цілком логічно:
«Енциклопедія художньої культури» стала третім томом трилогії «Мистецька
освіта». І я поставив собі за ціль включити до неї також
термінологічний словник мистецтва (який, до слова, мені допомогли
скласти мої колеги Ганна Покотило та Ірина Гнатишин). Нюанс у тому, що
словник мав би відповідати світовій термінології. Бо, на жаль, понад 20
років на всіх наукових конференціях в Україні, нарікаємо, що наша
мистецька термінологія не відповідає європейській. Тобто, якщо ці слова
буквально перекладати, то вони означають щось інше. Але нічого дивного.
Як правило, такі проекти – довгострокові, колективні, багаторічні й
потребують потужного фінансування та організації праці. Але коли йти
зворотним шляхом – від автора (від малого до великого), то це можна
робити.
— Як почуваєтеся серед особисто укладених енциклопедій як людина?
—
Досі радію, що зробив потрібну справу. Щодо самих видань, то, як
правило, від зачаття вони починають жити власним життям. Люди можуть
спрогнозувати, що дитя народиться через 9 місяців, автор, коли його
книга побачить світ, – ні. «Енциклопедія художньої культури»
народжувалася, коли був Майдан. Відтак моє життя снувалося між Майданом,
академією та редакторами. Енциклопедія вийшла в перерві між першою
фазою нашої соціально-політичної революції і наступною, в період, коли
про культуру особливо ніхто не думав. Я міг би написати окремий есей, як
ця книга народжувалася, бо це справжня детективна історія.
— В якій є…
—
Усе, що потрібно для детективної історії з елементами протистоянь
включно. Але що мені як автору імпонує в ній найбільше – все закінчилося
добре. І це зайвий раз утвердило мене на думці: попри все, припиняти
працювати не можна. Щиро вірю, що в нашу державу повернеться спокій. І
тоді, якщо справді кожен чесно й відповідально робитиме свою справу,
розквіт України неминучий.
Коваль Я. Книга без наукового мазохізму // Львівська газета. http://www.gazeta.lviv.ua/culture/2014/07/11/32160.